Поэзия

 
 

Поэзия

Стихи,так сказать,собственного производства:)))))



“ Погляд”


Я зустріла твій погляд байдужий,
І холодний, і мертвий такий,
І здавалось, мене він задушить,
Наче дим – і їдкий, і гіркий.


Я зустріла його і завмерла:
Ти таким ще ніколи не був.
У очах твоїх ніби щось вмерло,
А ти звик, і назавжди забув.


Твоя посмішка, як і раніше,
Промениста, весела, легка,
Та за ніжність удвічі ніжніша,
І така безтурботно - п янка.


Але часом твій погляд лякає
Гостротою розбитого скла.
Моя пам ять від тебе тікає,
Та любов не змогла, не втекла...

« Я не хочу, что б там была другая,
Я быть твоей единственной хочу,
И сети из любви своей сплетая,
Тебя из них вовек не отпущу…»
Борец И. В.



« Е д и н с т в е н н а я »



Скажи, что с нами дальше будет?
Нельзя всё оставлять, как есть,
Ведь небеса и люди нас осудят
И подготовят нам с тобою месть.


И есть ли грех в том, что хочу я
Быть для тебя единственной из всех,
И просто знать, что ты, меня целуя,
Не выставляешь честь мою на смех,


Что не окажешься в чужих объятьях
На следующий день после моих …
Я забываю, что такое счастье,
Ведь ты один, а создан для двоих.


Я понимаю: ты живёшь свободно,
И не прошу рабом моим ставать,
Но наше положенье безысходно,
И тебе придётся выбирать.


***



Колись ти прокинешся ранком,
Відчуєш, що ти вже не та,
Заплачеш чомусь за сніданком,
Розбита, сумна і пуста...


Побачиш в вікні свою осінь –
Таку ж безпорадну, як ти.
І, може, тоді скажеш “досить!
Не цим мені шляхом іти!”


І зміниться світ з того часу,
Життя набере нових сил.
Нехай не тоді ж, не одразу,
Та ти не опустиш вітрил.


Забудеш про спокій і втому,
І дихання друге візьмеш,
Побачиш цей світ по-новому,
Сміливо в майбутнє підеш.


“ Матері”


Встану я на зорі, і у біле вдягнусь,
І піду до безсонної церкви.
Я неквапно за щастя твоє помолюсь,
І не зможу. Заплачу. Додому вернусь.


Скільки серця твого я у тебе взяла,
І ночей, до світанку неспаних...
Ти мене боронила від усякого зла,
Я в любові твоїй і у ласкі зросла.


Мамо, матінко мила, святиня моя,
Моя подружка, вчитель, суддя,
Ти у мене єдина, і у тебе лиш я,
Моя ніжність дитяча і турбота твоя.



Отпускаю

Отпускаю тебя с твоей ложью,
Отпускаю с печалью моей,
И моею трепетной дрожью-
Я отныне должна быть сильней.


Я хочу пожелать тебе счастья,
Настоящей взаимной любви,
Больше солнца, поменьше ненастья,
Больше страсти в горячей крови.


Меньше думай о прошлом – не важно,
Что было, и что могло быть,
И я, как бы не было страшно,
Должна обо всём позабыть.


Давай простим всё друг - другу:
Ты – любовь мою, я – твою ложь.
Для меня ты останешься другом,
А кто я для тебя, сам поймёшь.



П і ш л а

Ти зупинить мене не намагався,
Залишив все на долі самотік.
Чому мовчав? Чому весь час вагався?
І з рештою,злякався,втік.


Я пам’ятаю: “прощавай” сказала,
А ти мене легенько обійняв.
Я двері відчинила і чекала,
Щоб ти мені “не йди” сказав...


...І я пішла. Замок, неначе постріл,
Мене на цілу вічність оглушив,
А крижаний покрив, як біла постіль,
Підлогу, стелю й кнопку ліфта вкрив.


І всі зірки попадали додолу.
Я йшла по них, як по сухих листках.
Я не зважала ні на що довкола,
І відчувала лиш холодний страх.


Між нами відстань кожну мить зростала.
На сонце ясне темна тінь лягла.
Зневіри чорна квітка розквітала.
Ти не спинив мене, і я пішла.



“Жити варто”

Мені здається, жити варто:
Без труднощів нічого не бува,
Та не журіться через це занадто –
Людина вже щаслива, бо жива.

Ніщо не варте вашого страждання.
Життя таке коротке –лише мить.
Не витрачайте часу на зітхання,
І кожную хвилину бережіть.

Які чудові квітів аромати,
Весна і літо –все лише для нас.
Я б ладна була все віддати
Для того, щоб спинити час.

І нічого жалітися на долю –
Якби не доля, нас би не було.
Цінуйте друзів, щастя, волю,
Все світле, що колись було.

Я знаю, вам ,мабуть, здається,
Що моє життя –суцільний рай,
Що мені легко все вдається,
І щастя на дорозі –підбирай.

Проте я знаю присмак горя,
І біль, і розпач, і печаль,
Але на небі чарівниці-зорі
Мені з надії виплели вуаль.

У кожного із вас є чарівниці,
Вам лише варто їх знайти.
Не переймайтеся через дрібниці,
Умійте гідно шляхом долі йти!

***
Ми зустріли цей світанок разом.
Яке це диво: сонце, я і ти.
Без краплі суму, відблиску образи,
У тиші, в спокою, без суєти.


Лиш дихання твоє і погляд світлий.
Лиш серця стук, і з вуст твоїх “люблю”
Та небокрай із золота відлитий.
Це ніби сон, а я неначе сплю.

***

Поверни мене, вітре, додому,
Поклади на пшеничні поля,
На ту землю, одним нам відому,
Де душа відпочине моя.

І накрий мене теплою хмарой, -
Хай мене, як дитя, обійме,
І я стану легкою примарой,
І неспокій мене обмине.

Всі турботи від мене далеко,
Бо я вдома, на рідній землі.
Мені солодко, пўянко і легко,
Все на світі підвладне мені.



“Моя вулиця”

Моя вулиця ввечері тиха,
Тільки вітер дмухне де-не-де,
Та й до нього настільки я звикла,
Що той вітер, здається, пусте


Захід сонця чарує красою,
А за річкою тихшає гай,
Свіже небо пливе наді мною.
Ну скажи, та хіба ж це не рай ?..




Любимому


Мне больно знать, что ты любил другую.
И пусть сейчас ты мой и только мой,
Я к прошлому тебя, мой друг, ревную.
Я просто слишком счастлива с тобой.


Я вижу сны, и путаю их с явью,
Когда моя ладонь в твоей руке.
Живу тобой, в разлуке погибаю,
Но сладко погибать в такой тоске.


Не отпущу, пока меня ты любишь,
Не отпущу тебя, любимый мой!
О, сколько ты ещё сердец погубишь…
Но пусть твоё останется со мной.


Создан 21 июл 2006



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником